У майбутньому волонтерські стратегії та досвід стануть корисними в роботі великих компаній, переконана засновниця благодійного фонду «Створені перемагати» Майя Юркевич із Тернополя. У благодійних зборах потрібно постійно креативити, організовувати, нестандартно мислити. Тут у пригоді стають усі навички — від маркетингових та комунікаційних до бухгалтерських і логістичних. Це щоразу відкриває нові можливості та ресурси. 

Разом зі своєю командою Майя Юркевич уже понад рік збирає мільйони на дрони та безпілотні комплекси для армії. Разом із посестрами вони об’єдналися заради єдиної мети — всіма силами подолати ворога. Тільки за 2023 рік благодійний фонд, якому нещодавно виповнився рік, уже встиг зібрати 4 мільйони гривень, за які придбали три безпілотні комплекси «Валькірія», три монокуляри, два приціли, 20 FPV дронів-камікадзе. А в січні 2024 року поставили нову амбітну мету — зібрати понад три мільйони гривень на 100 FPV дронів!

Ми поспілкувалися з Майєю Юркевич про благодійність, волонтерство, мотивацію, довіру та небайдужість.

«Я ніколи не думала, що збиратиму кошти на зброю чи безпілотники, але ми хочемо жити у вільній державі, ми не запрошували сюди ворога, тому маємо докласти всіх зусиль, щоб наблизити перемогу», — каже волонтерка, яка за період своєї діяльності здобула велику довіру багатьох людей та вдячність захисників і захисниць.  

Бралася за все, що могла 

24 лютого Майя, як і багато українців та українок, розгубилася. У місті була метушня: величезні черги до банкоматів, аптек, супермаркетів, автозаправок. Багато машин шукали, де припаркуватися. 

«На роботі ми узгодили, що поки не працюємо. Вирішили стежити за новинами, щоб зрозуміти, що далі, і розійшлися. Це була така невизначеність, яку я дуже не люблю. І ми з мамою вирішили, що поїдемо на кілька днів у село до бабусі. Стежили за новинами, хвилювалися від повітряних тривог. Так тривало кілька днів, і я зрозуміла, що я не на своєму місці, що хочу бути задіяною. Вирішила їхати додому до Тернополя, що б там не було», — пригадує волонтерка. 

Перебуваючи в селі, Майя постійно стежила з мобільного, що робиться в соцмережах. Бачила, що багато людей шукають різну допомогу, і відчула, що хоче допомагати.  

«Спершу ми разом із мамою, тіткою та бабусею ліпили вареники та передавали священнику, який збирав продукти військовим. Також я в телефонному режимі почала шукати цехи та організовувати людей, які шиють амуніцію. Я не думала, що це переросте у щось більше, просто вирішила не сидіти. Бралася за все, що могла. У мене завжди добре виходило щось організувати. Люблю генерувати ідеї. Я маю досвід роботи в журналістиці, багато спілкуюся з людьми на своїй теперішній роботі. Це допомогло. Я просто постійно писала в соцмережах: «Потрібно ось таке, потрібно таке. Люди це бачили й реагували: «Ви така активна, давайте я вам допоможу».

По роботі Майя співпрацює з виробниками меблів, відтак через них почала шукати тканину для пошиття амуніції. 

«Один майстер відповів: «Даю все, що треба, забирайте». Я сказала, що наразі не можу вибратися з села в місто, бо тоді міжміський транспорт практично не їздив. Він прислав свого водія, який забрав мене, забрав тканину. І так усе почалося. Я знайшла цех, і ми почали шити плитоноски для бронежилетів. Я вивчала це питання, шукала тканину, фурнітуру». 

Усе почалося з пошиття плитоносок 

В одній із ресторацій у Тернополі організували штаб, де працювали різні волонтери й волонтерки. 

«Тут я познайомилася з багатьма людьми, і так усе зав’язалося. Дуже хотілося допомогти шити плитоноски, ми вдосконалювалися. Я вивчила всі швейні цехи, які є в Тернополі, у мене був цілий список. Мені прислали безкоштовно тканину з-за кордону, дещо ми тут купували. Було таке, що в Києві прилетіло, розбомбило склад, і власники не знали, що робити, панікували. Вони зв’язалися зі мною по волонтерських каналах і віддали рулони мені на Тернопіль. Крім плитоносок, ми також певний час шили підсумки для аптечок, килимки для сидіння», — розповідає Майя Юркевич. 

Згодом волонтерка вирішила спеціалізуватися на бронежилетах. Але коли дійшла мова до плит, які потрібно вставляти у плитоноски — саме це вже є повноцінним броником, зрозуміла, що тут треба бути дуже обережними.  

«На той час усі шукали плити, вони траплялися сумнівної якості, що могло коштувати життя. Я поспілкувалася з військовими і зрозуміла, що бажаючи зробити добро, можна навпаки нашкодити. Тому вирішила відійти від тієї справи. У мене було кілька рулонів доброякісної тканини для плитоносок з-за кордону, яку я віддала у львівський цех, де шиють плитоноски з 2014 року і мають договір на сертифіковані плити. У них усе чітко напрацьоване, їх заснували військові разом із волонтерами, тому до них була довіра. Сама ж на певний час перейшла на організацію пошиття флісок та футболок». 

Оксану та Марію Майя називає своїми крилами

На початку літа 2022 року до команди Майї Юркевич долучилися ще двоє волонтерок — Оксана Кравець і Марія Остапишин. Одного разу дівчата запропонували свою допомогу зі складом і транспортом. Відтоді почали волонтерити всі разом. Дуже корисними в цій важливій справі стали їхні професії та навички. Марія – головна бухгалтерка, Оксана — торгова представниця, Майя — менеджерка з оптової закупівлі меблевої фурнітури й матеріалів, у минулому — журналістка й копірайтерка. Дівчина пригадує знайомство з колежанками, яких називає двома своїми крилами. 

«Мені дуже допомагали волонтерські групи в соцмережах. Люди вже мене знали, довіряли. І коли потрібно було відправити машину на схід із ліками та харчами, мені написала жінка: «Ось вам контакт Оксани, вона допоможе». Потім я в групі написала, що потрібно перевезти продукти з одного складу на інший. Мені написала Марія: «У мене є машина, і я дуже хочу допомагати». Склад нам дали на волонтерських засадах безкоштовно, і так ми всі спрацювалися».

Волонтерки завжди підтримують одна одну, разом ухвалюють важливі рішення і стали хорошими подругами. Зрештою дівчата підштовхнули Майю до створення благодійного фонду, про який вона задумувалася ще з квітня 2022, але вагалася. 

«Бо на той момент я  не мала надійного тилу, не мала команди. Від виготовлення плитоносок відійшла, адже зрозуміла, що це велика трата часу та енергії, які можна використати ефективніше. На певний час узяла паузу й задумалася, що маю робити далі. Також у серпні 2022 я постала перед вибором щодо виїзду за кордон на довгий період часу — це мене мучило. І коли рідні піднімали це питання, я по максимуму відкладала відповідь. Я не знала, що мені робити, була невизначеність…»

Жодного разу не пошкодувала про створення фонду

Переломним став один момент, що допоміг ухвалити рішення. 

«На День незалежності 24 серпня 2022 мені написав знайомий: «Хлопцям прилетіло, згоріло все». І ми за два тижні зібрали їм дуже багато — від речей до продуктів. Тоді цей знайомий запропонував їхати разом із ним відвезти допомогу військовим. Я спершу вагалася, але коли поїхала туди — перший раз це була Миколаївщина, і побачила все на власні очі, відтоді зрозуміла, що моє призначення бути тут і що буде фонд. У результаті в жовтні 2022 створила благодійний фонд «Створені перемагати».

Разом зі створенням фонду Майя вирішила, що це буде не просто збір продуктів та одягу, а щось важливіше, те, чого не може купити кожен військовий. 

«Я вирішила, що ми будемо збирати кошти й купувати оптику та безпілотники. Бо одяг може купити й передати кожен — родичі, дружина, мама. А техніка дуже дорога, не всі мають можливість її придбати. Взагалі фонд — це велика відповідальність. Все має бути офіційно: договір, рахунок, акт прийому-передачі. І я тільки тішуся, що наважилася на це все, жодного разу не пошкодувала про відкриття фонду». 

Перший збір — 10 тисяч євро на три прилади нічного бачення

Майя Юркевич пригадує перший великий збір. Він був оголошений разом із відкриттям фонду 25 жовтня 2022 року. І за півтора місяця вдалося зібрати близько 10 тисяч євро на три прилади нічного бачення. 

«Я тоді познайомилася з директоркою іншого благодійного фонду, і вона розповіла, що збирають на «Валькірію».  Я зацікавилася, запитала ціну  й загорілася такою ж ідеєю. Безпілотний комплекс, куди входить наземна станція і два літачки, коштував 800 тисяч гривень. Я попросила контакти виробника, написала йому, але замовлень уже не приймали, бо під кінець року їх назбиралося дуже багато. Домовилися, що я напишу в січні нового року. Я дуже чекала цього моменту, знову зв’язалася — і мені дали добро та розповіли всі умови». 

Однак потрібно було внести 100 тисяч гривень передоплати. Волонтерка написала про це в соцмережах, небайдужі люди швидко активізувалися — і вдалося зібрати 72 тисячі. 

«На цьому збір зупинився. Важко було дозбирати потрібну суму. Я прокидаюся зранку й думаю: «Ну коли ми нарешті дозбираємо тих 100 тисяч, залишилося небагато». І тут приходить сповіщення, що одна з моїх знайомих задонатила 25 тисяч. Я внесла передоплату, і ми почали збір». 

Дивлюся на донат і не можу зрозуміти, скільки там нулів

Майя зізнається, що не знає, звідки в неї була така впевненість, адже 800 тисяч — це величезна сума.

«І коли мене запитували, чи впевнена в тому, я сказала: «Так, я знаю, що зберу». Збір ми оголосили 8 січня. Це був другий день різдвяних свят, люди відпочивали, святкували й майже не донатили, і це мене почало насторожувати. Через тиждень я знову нагадала про збір,  і все дещо зрушилося з місця. Знайома, яка не хотіла афішуватися, дуже допомогла — доклала 100 тисяч гривень частинами. Потім усе знову сповільнилося. Я почала задумуватися: «Чим я керувалася, оголосивши такий великий збір». І ось на Йордан мені приходить сповіщення, що прийшов черговий донат. Я дивлюся й не можу зрозуміти, скільки там нулів — 20 тисяч чи скільки? Тричі перерахувала — це було 200 тисяч гривень одним донатом!»

На той момент Майя не знала цього благодійника, він не давав про себе знати, але згодом написав і досі час від часу допомагає фонду. 

«І так вийшло, що за 19 днів, до кінця січня, ми зібрали всю потрібну суму. Орієнтовно через два місяці передали «Валькірію» на передову для 24 бригади імені Короля Данила». 

Читайте також: Марія Кісіль, волонтерка: Наша сила в тому, що нас багато

Новий 2024 рік розпочався для благодійного фонду з великого збору на 100 FPV-дронів. За місяць удалося зібрати один мільйон гривень і закупити першу тестову партію.

«Такі дрони — це пташки в один кінець. Кожен має прикріплений боєприпас і конкретну ціль. І така пташка вартістю 15-35 тисяч гривень може знешкодити навіть ворожий танк або особовий склад. Вона не так дорого коштує, але ефективно працює в боротьбі з ворогом.  Але дрони-камікадзе потрібно постійно поповнювати. Зараз дуже важливий час, дуже важливо встигнути, тому ми хочемо, щоб їх було якнайбільше. Адже щоб воювати, потрібна техніка. Безпілотники – це прорив у цій війні. Вони допомагають і розвідувати, і нищити ворожу техніку, і зберігають життя захисників, що дуже важливо», – пояснює волонтерка.  

Мотивують добрі люди 

Скільки людей допомагають її фонду, Майя не рахувала, але постійних благодійників  — понад півсотні.

«Є такі, які перераховують величезні суми — найбільше було 200 тисяч одним платежем. Потім ця людина задонатила ще 50 тисяч меншими платежами. Нещодавно ми отримали з Ірландії платіж у розмірі 5 тисяч євро — це наші благодійники, з якими ми співпрацюємо віднедавна». 

Таку довіру серед людей волонтерка здобула завдяки максимальній прозорості діяльності благодійного фонду. Адже її фейсбук-сторінка просто «гаряча» від постійних ініціатив, закликів, звітів, розповідей про роботу, подяк небайдужим. Чого тільки варті два масштабні благодійні аукціони, які фонд організував у листопаді та в січні. Тут розігрували цінні лоти, які подарували небайдужі. Серед них вишиванки, намиста, картини, сертифікати, прапори з підписом Залужного та бригад. 

«Я постійно публікую звіти, фото, і це дуже допомагає, бо люди хочуть знати, куди йде допомога й де вона осіла. Зрештою це й працює на довіру», — говорить волонтерка. 

Вона каже, що в роботі її мотивують добрі люди. Буває важко, коли збір зупинився, аж раптом хтось закриває потрібну суму одним великим платежем! А особливо надихає, коли до допомоги долучаються маленькі волонтери. 

«Мій похресник Павлик постійно вносить свою лепту — плів і продавав патріотичні браслети, разом із друзями торгував смаколиками й лимонадом у центрі міста, а зібрані кошти віддав на армію. Нещодавно донька друзів Ксеня передала тисячу гривень. Є діти, які оголосили збір із нагоди свого дня народження і кошти віддали на потреби захисників та захисниць». 

Людей потрібно заохочувати донатити

Загалом збирати донати — дуже непроста справа. Людей потрібно заохочувати, постійно вигадувати стратегії, бо просто написати, що «нам потрібні гроші» — це, на жаль, не працює, ділиться досвідом масштабних зборів волонтерка. 

«Якщо це відомий на всю країну фонд, то для них зібрати велику суму – це норма. Таким невеликим фондам, як наш, які не мають великої авдиторії, важче. Коли оголошуємо великий збір і пишемо великі цифри, ми помітили,  що людей це лякає і вони не донатять невеликими сумами, бо не вірять, що це допоможе. Тому один зі зборів я розбила на етапи: кожних 100 тисяч гривень — це один етап великого збору. І таким чином ми почали досить швидко його закривати».

Також робили командний збір — таку стратегію практикують багато волонтерів. Є ціль — загальна велика сума і є умова, що всі охочі можуть відкривати банки на певну суму. 

«Таким чином восени ми оголосили командний збір на «Валькірію» — «Справжні в тилу 4.5.0.» До речі, це не просто цифри, у наших військових вони означають «усе спокійно». Усі охочі могли обрати одну із трьох цілей – 7, 12 або 22 тисячі гривень, збирали, закривали банку й за цю добру справу отримували від нашого фонду в подарунок брелок та жетон зі своїм іменем, яке гравіював наш добрий знайомий. А імена тих, хто зібрав 22 тисячі гривень, написали на крилах літачків «Валькірії».

Дрібні донати дуже важливі 

Майя Юркевич наголошує, що не треба боятися робити дрібні донати — 50, 100, 200 гривень. Вони дуже важливі й саме вони закривають половину зборів. 

«Хтось може подумати: «Та що там мої пару гривень», але насправді це дуже важливо. Я завжди пишу в себе на сторінці, щоб люди донатили тим, кому довіряють, і неважливо, 10 чи 20 гривень, бо це допомагає закрити велику важливу суму і придбати необхідне».

Ще один цікавий кейс від Майї Юркевич, який свідчить, що для цієї волонтерки немає нічого неможливого. 

«Коли ми збирали на першу «Валькірію», я зрозуміла, що людей треба мотивувати. Нам передали з 24-ї бригади два прапори з підписами, і ми подарували їх людям, які суттєво доклалися до зборів. Згодом я вирішила, що нам ще потрібен прапор із підписом Валерія Залужного. Адже це ще дужче мотивуватиме людей і допоможе прискорити збір. Я написала в себе на сторінці, що шукаю такий прапор, і запитала, хто може допомогти. Відгукнулася моя онлайн-знайома і сказала шити одразу кілька прапорів. Я замовила 5 прапорів, надіслала їй. І через два місяці Марія передала не 5, а навіть 6 прапорів із підписами Головнокомандувача ЗСУ. І вони нам дуже допомогли зібрати суттєві суми». 

Один із прапорів продали за 900 фунтів у Лондоні, другий за 1 тисячу доларів у США, третій продали на концерті гурту «Без обмежень» у Лондоні за 2 100 фунтів, половину з яких розділили з гуртом, який також проводив збір на безпілотники. 

«Четвертий прапор поїхав у Ірландію для нашого благодійника, завдяки якому на нашому рахунку з’явилося 5 тисяч євро, п’ятий я розіграла в себе на сторінці, і таким чином ми зібрали близько 30 тисяч гривень. Цей стяг виграв тернополянин, який неодноразово нам допомагав. Шостий прапор ще чекає свого часу». 

Ціль — закупити 100 «пташок»

Станом на 30 січня благодійний фонд уже зібрав перший мільйон на FPV-дрони, активно рухаючись до цілі закупити 100 таких «пташок», загальна вартість яких 3 мільйони 44 тисячі гривень. 

Євгенія Цебрій