Виявляється і суддя не завжди може захистити себе і свою родину від хитрих ділків та жовтої преси, перші кинули око на чуже майно, а другі за гроші ладні рідну маму продати. Мова йде про суддю Господарського суду Тернопільської області Марію Стадник, на яку продовж кількох останніх років вилилося стільки бруду, що інший би вже не витримав, однак міцна психіка та висока підкованість в юриспруденції не дозволяє жінці переходити межу. Ми провели власне журналістське розслідування, щоб спираючись на офіційні документи та судові рішення, благо вони є у публічному доступі, розставити у цій справі як то кажуть крапки над «і».
Справа з «бородою»
Почалася ця історія в далекому 1996 році, коли Управління житлово-комунального господарства Тернопільської облдержадміністрації замовило будівництво п’ятиповерхового будинку на проспекті Степана Бандери. Одна з 40 квартир у ньому призначалася для обласного арбітражного суду. Тоді родина Стадників – Марія, її чоловік та двоє синів мешкали з батьками у трьохкімнатній квартирі. Згідно закону держава забезпечує суддю окремим житлом, тому Стадники стояли на черзі для покращення житлових умов. Арбітражний суд, правонаступником якого згодом став Господарський, вишукав кошти, щоб оплатити судді Марії Стадник вартість квартири. І коли, здавалося, що ось воно омріяне житло, сталася криза. Будівництво зупинили через відсутність фінансування, хоча на той час суд всю передбачену договором пайової участі виплатив. Загальна вартість помешкання за цінами кінця 90-х років минулого століття склала 81 690 грн.
Тоді було прийнято рішення змінити забудівника. Ним стало товариство індивідуальних забудовників «Добробут», керівником якого був Віталій Смакоуз (на фото – він із головою Партї регіонів Тернопільщини В. Хоптяном), котрий робив перші кроки на будівельному ринку Тернополя. ТІЗ «Добробут» в односторонньому порядку змінило проект будинку, розібравши вибудованих неповних два поверхи. Вже в новому проекті не знайшлося квартири передбаченої в договорі площі. Тому між Господарським судом Тернопільської області, управління ЖКГ Тернопільської ОДА та ТІЗ «Добробут» був укладений трьохсторонній договір, за умовами якого було узгоджено розміри нової квартири. «Добробут» зобов’язувався передати Господарському суду чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 109,10 кв. м та нежитлове приміщення (вбудований у будинок гараж) площею 18 кв. м. замість квартири, загальною площею 127,10 кв. м.
Оскільки гроші виділялися державні і мали цільове спрямування на квартиру, тому, замість гаража в акті передачі ТІЗ «Добробуд» вказало «кладова». У 2003 році родина судді Марії Стадник отримала ордер в новобудові. ТІЗ “Добробуд” передав родині Стадників ключі від квартири №32 та гаража №39, який знаходиться окремо від будинку, оскільки вбудований у будинок гараж на той час уже був проданий іншій особі. Отож, з 2003 року і по даний час сім’я Стадників проживає у цій квартирі та користується гаражем і сплачує послуги за обслуговування прибудинкової території на підставі договору укладеного з ОСББ “Злагода”.
У 2006 році Стадники стали вилазити перші і далеко не останні махінації забудовника. Виявилося, що право власності на гараж, який був разом з квартирою як одне ціле придбаний за державні гроші, безпідставно рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради на основі наданих ТІЗ «Добробуд» матеріалів, було оформлено за приватним малим підприємством Спортклуб «Смок». На підставі цього, без відома родини Стадників Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації проведено державну реєстрацію права власності та видано свідоцтво на чужий гараж. Всю цю хитру комбінацію провернув директор ТІЗ «Добробут» Віталій Смакоуз, він ж засновник ПМП «Смок».
Суддя Стадник та на той час вже Господарський суд (таку назву отримав реформований Арбітражний суд) стали захищати порушені майнові права. І Тернопільський міськрайонний суд ще в 2007 році визнав незаконним та скасував рішення виконкому, визнав недійсним свідоцтво про право власності на прибудований гараж і скасував державну реєстрацію права власності на гараж за ПМП Спортивний клуб “Смок”. Даним рішенням Феміда фактично встановила факт належності гаража до складової квартири.
Будівельник-комбінатор
Після прийняття Тернопільським міськрайонним судом рішення директор ТІЗ “Добробуд” Віталій Смакоуз вдався до чергових хитрощів і оформив право власності на гараж №39 вже за товариством індивідуальних забудовників, що стало підставою для чергового звернення до суду пані Стадник та господарського суду. У грудні того ж 2007 року міськрайонний суд, як і суди вищих інстанцій продовж кількох наступних років ще раз підтвердили неправомірність дій виконавчого комітету щодо передачі у власність ТІЗ “Добробуд” спірного гаража.
Однак пан Смакоуз і на цьому не зупинився. Користуючись статусом депутата Тернопільської міської ради в 2013 році він повторно зареєстрував гараж ПМП “Смок” на підставі правовстановлюючих документів, які скасовані рішенням суду ще в 2007(!) році. А щоб замести сліди через чотири місяці продав гараж спершу громадянину Івану Лаб’яку, який через два тижні перепродав це приміщення громадянці Марії Синкевич. У ЗМІ з подачі Віталія Смакоуза одразу з’явилися публікації, як бідній 71-річній тернополянці суддя Стадник не дає ключі від її законно придбаного гаража для… сина. Громадський резонанс Смакоузу був потрібен, очевидно, щоб мати більше аргументів у суді, адже старенька звернулася до Феміди, щоб їй, як добросовісному набувачу майна, віддали її власність. І Тернопільський міськрайонний суд (суддя В. Дзюбач) у 2016 році зобов’язав родину Стадників усунути перешкоди у користуванні гаражем, звільнити його та передати ключі від нього пенсіонерці Марії Синкевич. Та ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за заявами Господарського суду Тернопільської області та пані Стадник було зупинено виконання рішення міськрайонного суду. Нині справа перебуває на розгляді у Верховному суді і яке буде її рішення сказати важко. Водночас вдалося з’ясувати кілька цікавих фактів щодо так званих покупців спірного гаража. Іван Лаб’як, який першим придбав гараж, є не хто інший, як головний механік ТОВ «РБУ-4», засновником якого є Віталій Смакоуз. А продав він його не простій 71-річній бабусі Марії Синкевич, а тещі Смакоуза – директора ТІЗ “Добробуд” та співвласника ПМП “Смок”.
Отож, пан Смакоуз з однієї сторони та Лаб’як і Синкевич з іншої – є пов’язаними особами. Перший працює на підприємстві, власником якого є Смакоуз, а друга перебуває з ним у родинних стосунках. Більше того, бідна 71-річна бабуся згідно з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, має у власності одразу 20(!) об`єктів нерухомості, серед них – 14 квартир у Тернополі, один будинок у В. Березовиці, три гаражі та два нежитлових приміщення. Згідно даних цього ж реєстру, спірний гараж №39 нею вже передано в оренду, а не куплено для сина, як значиться у замовних публікаціях ЗМІ. Не залишився обділеним й Іван Лаб’як. Реєстр прав власності говорить, що Віталій Смакоуз подарував йому 5(!) нежитлових приміщень. Очевидно, не з альтруїстичних намірів всі ці приміщення пан Смакоуз відпасав на тещу та головного механіка. Відповідь на це питання лежить в набагато простішій площині – горе-будівельник намагався тим самим уникнути оподаткування, що вже мало б зацікавити правоохоронних і контролюючих органів.
Чому постраждала родина судді?
Головною причиною намагання «віджати» гараж у сім’ї Стадників стало незаконне будівництво Віталієм Смакоузом будинку на проспекті Бандери на території ОСББ «Злагода», де проживає сім’я Стадників. Син Марії Стадник, як адвокат захищав інтереси ОСББ у судах про законне права на користування земельною ділянкою цього будинку.
Саме тому Віталій Смакоуз розгорнув цілу інформаційну війну проти родини тернопільських юристів, використовуючи для цього «Нову тернопільську газету». Жодне інше місцеве видання не хоче мати справу з цим будівельником і його наклепами. «Нова…» ж може, бо виявляється, мала «зуб» на суддю Стадник, котра в 2013 році зобов’язала ТзОВ «Агенція Тернопіль-медіа» (свого часу було засновником «Нової Тернопільської газети») підписати договір сервітуту з обласною організацією Національної Спілки архітекторів на прохід до приміщення останніх через коридор, який приватизувала газета. Тоді архітектори просили отримати безстроковий договір сервітуту, однак суддя порахувала, що два роки буде цілком достатньо Спілці, щоби виготовити проектну документацію та збудувати на своїх площах потрібні їм підсобні приміщення. Про даний випадок було чимало публікацій в місцевих ЗМІ!
Більшість пасківілів про родину Стадників має авторство Оксани Гончаренко. Насправді це журналістка «Нової…» Оксана Смільська (згодом перейшла працювати у прес-службу новоствореної партрульної служби). Що Гончаренко і Смільська одна й так людина прослідкувати дуже легко. Вона є рідною донькою Дмитра Васильовича Смільського (проживали разом у одній квартирі на вулиці Володимира Великого). А пан Дмитро – бізнес-партнер Віталія Смакоуза. Разом з горе-будівельником вони провернули цілу схему із земельними ділянками, які були виділені міською радою у середені 2000-х років під будівництво житлових будинків на вулицях Тарнавського та Коновальця. Згідно договорів оренди, освоїти земельні ділянки Смакоуз мав за 12 місяців, або у термін, встановлений будівельними нормами і правилами для такого роду об’єктів. Однак маючи за собою шлейф недобросовісного будівельника, та через відсутність коштів для проведення будівельних робіт, Смакоуз віддав обидві земельні ділянки ФОПу Смільському на умовах позички і останній влаштовував там автостоянки. Така ще до минулого року працювала на вул. Коновальця, а на Тарнавського і досі функціонує. Щодо останнньої, то навколо неї сталася ще одна афера. На ній планувалося звести будинок, у якому кілька квартир мали отримати працівники технічного коледжу. Директор навчального закладу навіть відмовився від частини землі (1,8 га) на користь будівельника, щоб мати змогу покращити умови проживання викладачам. Для цього було створено товариство індевідуальних забудівників «Коледж», якого повинні були слідкувати за дотриманням обіцянок паном Смакоузом. Однак будівельник не те, що до сьогодні не надав передбачених договором квартир працівникам коледжу, а й ганебно виключив їх навіть з числа претендентів, змінивши юридичну особу на товариство з обмеженою відповідальністю «Коледж», щоб одноосібно вирішувати, що робити на виділеній йому землі…
Але і це не найцікавіше. У журналістів «Нової тернопільської газети» очевидно коротка пам’ять. Адже саме Марія Стадник працюючи ще в Арбітражному суді Тернопільської області у 2000 році дала їм…. право на життя. Не більше – не менше! Тоді в газети намагалися анулювати свідоцтво про державну реєстрацію за порушення антимонопольного законодавства. Територіальне відділення Антимонопольного комітету України наклало на засновників газети штраф та вимагало припинити використання назви «Нова тернопільська газета», в якій домінуючою є назва іншого періодичного видання «Тернопільська газета». Доводи антимонопольників суддя Стадник вважала неприйнятними і скасувала їхню постанову, чим фактично дозволила працювати. І ось така своєрідна відплата газетярів.
До речі, ця газета змушена була публічно на своїх сторінках вибачатися та спростовувати брехливі статті (№7 від 24 лютого – 1 березня 2016 року), які друкувалися з подачі Віталія Смакоуза. Але, очевидно, це нічого не навчило власників газети і вони й далі продовжують оббріхувати родину Стадників.
З цього приводу навіть було звернення мешканців у місцевих ЗМІ, де у своєму листі вони стали на захист своїх сусідів-юристів:
– Родина Стадників була однією з перших, яка підтримала створення в нашому будинку об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода-В». Завдяки ОСББ під’їзди завжди прибрані, територія навколо будівлі та біля гаражів утримується в належному стані, всюди зелень та чистота. Не без гордості можемо сказати, що наш будинок і його прилегла територія одна з кращий по чистоті в нашому місті. Фактично це невеличке місто в великому обласному центрі Тернопіль, у якому всі про всіх знають, і кожен з нас по мірі можливості вносить лепту в покращення благоустрою нашої території. Але так сталося, що на розмірене життя мешканців нашого будинку постійно вносить розбрат колишній забудовник Віталій Смакоуз. Свого часу цей чоловік без відповідного дозволу зробив перепланування нашого будинку, згодом продав одну й ту ж квартиру двічі, чимало наробив махінацій з продажу гаражів і, до того всього, на нашій прилеглій території збудував собі ще один будинок. І це далеко не весь список його гріхів. А коли хтось з мешканців пробував перечити горе-будівельнику, ця людина ставала ледь не головним ворогом Смауоуза і той за будь-яку ціну намагався зганьбити людей, які йшли проти його волі. Сім’ю Стадників ми знаємо з 2003 року, як порядну, інтелігентну. Що ж до гаража №39, то кому, як не мешканцям ОСББ «Злагода-В» знати кому він належить: Стадникам чи Смакоузам? Хочемо засвідчити, що з моменту здачі будинку в експлуатацію, на підставі договору укладеного між Стадник М.С. та ОСББ на обслуговування гаражів (який є аналогічним іншим договорам укладеним із мешканцями нашого будинку), єдиним власником і користувачем є сім’я Стадників! Переконані ніякі замовні «статейки» не зламають родину Стадників, а роблять їх тільки сильнішими, адже вони добре знають (як і ми всі, їхні сусіди), на чиєму боці правда!, – йдеться в зверненні мешканців будинку на проспекті Степана Бандери, 81.
Це звернення було передано в редакцію «Нової…», однак журналісти перекрутили його на свій манер і читачі газети так і не дізналися правди (видання від 15.03.2017 р.).
Щоб стати «заслуженим» треба будувати на чужій землі
Що ж то за всесильний Віталій Смакоуз, на якого ніхто не може знайти управу впродовж багатьох років? Це – колишній комсомолець, депутат обласної ради від Соціалістичної партії (2006-09 рр.). Тернополяни також мають пам’ятати його по виборчих фальшуваннях. Завдяки ним цей пан у 2010 році незаконним способом став депутатом міської ради Тернополя, замість чесно обраного представника ВО «Свобода».
За цим чоловіком є і ще чимало гріхів, про які неодноразово повідомляли місцеві ЗМІ. Зокрема, ТІЗ “Добробуд” на проспекті С. Бандери замість передбачених проектом 36 гаражів, збудував 57 (один з них, за №29 – металевий – з порушення норм оформлений, як капітальна споруда на такого собі Ігоря Бакальця – юриста, що консультує будівельника Смакоуза). За рахунок того, що гаражів побудовано більше, будівельник незаконно захопив землі Тернопільського коледжу харчових технологій і торгівлі. Контролюючі органи добре про це знали, але, чомусь, жодних кроків по поверненню землі з їх боку вчинено не було.
Згодом Віталій Смакоуз взявся забудовувати прибудинкову територію будинку, ним ж збудованого на тому ж проспекті Бандери. Незважаючи на самозахоплення землі будівельник таки звів бізнес-центр та шість квартир на його верхніх поверхах. І коли громадськість забила на сполох, Віталій Смакоуз вигадав ще одну схему, щоб обійти закон. Він за заниженими цінами продав житлові і нежитлові приміщення в цьому центрі, щоб пайовики через суд отримали майнові права на придбані об’єкти нерухомості. Насправді, покупцями виявилися знову ж таки особи наближені до будівельника. Брат другої дружини Юрій Лебідь отримав два нежитлових приміщення, теща Марія Синкевич – дві квартири, син дружини Тарас Балабан – дві квартири, донька Катерина Смакоуз – одну квартиру і два нежитлових приміщення. Ось такий він комбінатор Віталій Смакоуз.
А ще, у цій будівлі пан Смакоуз публічно в одному з тернопільських видань пообіцяв настоятелю парафії Івана Богослова, отцю Івану Козію виділити приміщення для обдарованих дітей, яке мала використовувати церковна громада. Як виявилося і тут горе-будівельник не дотримав слова, бо замість церковного приміщення одна з його родичок там відкрила тату-салон.
І це далеко не всі порушення в цілому ланцюжку, на які, свідомо чи ні закривають очі контролюючі та правоохоронні. Чи не тому, що керівник будівельної фірми свого часу був депутатом обласної та міської рад, а нині продовжує мати високих покровителів у владних кабінетах? Пригадаємо, що саме завдяки друзям у Тернопільській обласній державній адміністрації часів губернатора-регіонала Валентина Хоптяна – Віталій Смакоуз став «заслуженим» будівельником України.
Це ж потрібно з такими скандалами вести бізнесову діяльність у сфері будівництва, щоби дослужитися до державних нагород?! Подібне може трапитися тільки в нашій країні…
Якщо цей матеріал вас зацікавив, будемо вдячні, коли поділитесь ним в соціальних мережах або прокоментуєте.
