Повідомляє ПроТе 24.01.2018 14:53
У Тернополі є нестандартний дитячий садок. Його відвідують не лише маленькі діти, а й школярі і дорослі. Креативна студія «Іриска» розвиває багато напрямків. Яких саме і чому нема строгих вікових обмежень, розповідає керівник студії Ірина Мацко.
– Для найменших два напрямки: дитячий клуб і садочок. – говорить Ірина. – До слова, тепер вже є і кіносадочок один раз у суботу і один раз у будній день по дві години кожне заняття. А пропозиції для дорослих – художня студія для них, душевні розмови з психологом, зустрічі з астрологом, який складає астрологічну карту.
– Отож найперше про дитячий садок. Мені здається, що коли у групах по 30 дітей, це вже виживання. Бо там вихователь або встежить, або не встежить. А тут, мабуть, таки більше сприйняття маленької дитини як до особистості?
– У нас основне – індивідуальний підхід до кожної дитини. Навіть якщо тривають заняття, то не всі сіли рівно і пишемо. Якщо дитина хоче у той момент взяти якусь іграшку і з нею пострибати чи ще якось інакше відхилитися від заданого, звичайно, що ми це враховуємо, наскільки вона цього хоче. Є така можливість. Я не можу казати, що у державних садочках погано – вони просто не мають можливості. Це велика відповідальність – подивитися за тими всіма дітьми, щоб вони були здорові і живі. Це надзавдання. Перше, основне завдання – їхнє виживання, щоб вони були цілі і живі. А далі вже індивідуальний підхід, розвиток. Може вони й раді були б дати той розвиток, але куди ж, якщо нема можливості.
– Індивідуальний підхід. Тобто тут вихователі у певній мірі навіть підлаштовуються під дитину?
– Підлаштовуються, але ведучи свою лінію. Бо якщо зовсім підлаштуватися під дитину, то навіщо той вихователь? Треба так підлаштуватися, щоб дитина зробила те, що треба, але не ламаючи її, не змушуючи.
– Ти кажеш про розвиток. Багатьом батькам важливо, щоб навчили. Чого у вас можуть навчити?
– Оскільки це міні-садочок, то в ідеалі після нього мали б йти до школи. Тобто ми мусимо притримуватися тих програм, які розробило міністерство освіти. Такий вектор. Це мусить бути. Але далі маємо волю для творчості. Можна вчити по-одному, по-іншому, чи різні методики застосовувати. Світових методик зараз є багато і дуже різних. Ми намагаємося ті всі базові поняття дати, але різними методами.
– Які методики найчастіше використовуєте?
– Ми вибрали таку методику, яка підходить найбільше нам, яку ми розуміємо, оскільки ми є креативно-творча студія. Тому вибрали як орієнтир Вальдорфську школу. Це школа, яка розкриває індивідуальність дітей через народну культуру і творчу діяльність. Це те, що нам найближче. Ми вводимо діток у світ казок, танців, музики, театру. Театр пальчиковий і тіньовий. Можливо в ролях. І працюємо з природними матеріалами. Рукоділля – це в основному природні матеріали.
– Тобто трирічна дитина вже може у вас займатися рукоділлям?
– Рукоділля різне буває. Звичайно, що вона не зваляє нам камізельку. Але взяти якісь каштанчики, наприклад, і зробити з них баранчика, то це вже є рукоділля. Уже ручками робить. А от досягнення техніки – комп’ютер, телевізор ми намагаємося не використовувати. Хіба як фонову музика, може бути, але щоб не дивитися. Цього достатньо вдома. Максимум, що ми можемо ввімкнути, це проектор і екран. Екран не є шкідливим, наскільки ми дізнавалися, бо нема відблиску від нього. Тобто з проектором можна працювати.
Також ми беремо за основу гуманну педагогіку Шалва Амонашвілі, в якій головний принцип – те, що дорослий повинен співпрацювати з дитиною на рівних і бачити в ній особистість. Тобто не примушувати. Як він казав – не буває поганих дітей, є дорослі, які не вміють з ними спілкуватися. Кожну дитину треба поважати, треба вислухати її. Та її маленька проблема для неї – грандіозна. А нам здається – та що ти там плачеш. Не маю на увазі підтакувати у всьому, а розібратися, щоб вона сама побачила, чи справді це велика проблема.
Дуже гарний приклад – коли дитина капризує, плаче й істерить, просто запитати: а як ти думаєш – це для тебе велика проблема, середня чи маленька? І вона замислюється. Якщо маленька, то ми можемо зараз якось її вирішити. Якщо середня, то давай ми подумаємо, як далі її вирішимо. Якщо велика, то можливо десь там з часом ми зможемо її вирішити. Тоді дитина бере відповідальність на себе за ту проблему – чого ж це я плачу, якщо ця проблема маленька, а не велика. І починає думати, що може не варто.
Іще дуже поширена методика виховання Марії Монтесорі. Ми беремо звідти тільки елементи іграшок, занять, повністю по ній не йдемо.
– Чому?
– Є різні думки і взагалі я не люблю чітко притримуватися чогось одного. Бо у кожного є якесь раціональне зерно. Щось взяти з кожного – це набагато краще, ніж сліпо йти за однією методикою.
– Тобто дитина, яка побуде у цьому садочку, може спокійно йти до школи.
– Так. Читати, писати, розвиток уяви, мислення, пам’яті, навколишнього середовища, творчості, все, що розвиває і традиційний садок..
До речі, крім того, що ми розвиваємо творчо, ще розвиваємо і логічне мислення. Звичайно, щоб дві півкулі, однаково розвивалися. Тому що часом можуть сказати: «От, у мене логічна дитина, для чого їй та творчість?» Треба. Тому що логіка – це чіткі завдання, у нас технологічний прогрес. А логік, який має творче бачення, може більше чогось дати і він буде незамінний. Так само творчій дитині для чого логіка? Ми часто бачимо творчих людей, які не можуть себе нікуди приліпити – системи нема, якогось планування, чіткості, щоб себе подати, щоб себе організувати. Тобто логіка теж дуже потрібна. Дві півкулі потрібно розвивати обов’язково. Розвиток логіки у нас – окремі заняття.
До слова, будемо впроваджувати навчання за казками, де в казках образно показано – там маленька буква «а», яка подорожує кудись і вона там зустрічає усіх персонажів, хто починається на букву «а». Дитині цікава і сама казка, і вона краще запам’ятає, кого вона там зустріла. Це – система ейдетики запам’ятовування. Цифри, лічба, форма, розмір, час дня, пора року. Тобто усі базові поняття ми проходимо.
– Скільки діток найбільше ходить?
– 6, 8 – більше не набираємо. Тобто 8 – це вже максимум. Максимум тих, які будуть ходити. Бо у списку їх може бути більше, але так, щоб 8 було у групі.
– Чому не більше?
– Не дозволяє приміщення. Якщо набрати більше, щоб вони один на одному сиділи, то не буде тієї індивідуальної роботи. Краще якісніше, але менше.
– Діти додому хочуть звідси йти?
– Не хочуть йти. Часом забирають з плачем. Одного хлопчика забирали, то несли від дверей і аж на вулицю. Ми через вікно дивимося, а він на руках плаче. Це також не дуже правильно. Просто батьки дуже спішили і їм треба було його вже забрати. Там домовлять не було. Бо ще можна якось домовитися, часу трішки витратити на те, щоб таки з добром переконати, що треба вже йти, ми ще сюди прийдемо тощо.
– Коли батьки неадекватно реагують на дітей?
– Зриваються. Знову ж таки позиція – я сказала, що ти тут плачеш, пішли. Тобто дуже багато є – ми бачимо проблеми спочатку таки з батьками, а потім з дитиною. Або якщо говорять, що дитина дуже агресивна, капризна і так дальше, то в комплексі треба працювати.
– Тобто це в сім’ї можуть бути якісь нюанси?
– Завжди усе в комплексі. Як маленькі дітки, так і старші, а потім в підлітковому взагалі все виливається.
– А стосунки між чоловіком і жінкою як на дітей впливають?
– Дуже впливають. Це видно по їхній поведінці. Вони спокійні, якщо вдома все спокійно. Чи вони тривожні, чи залякані, чи приходять сюди і відриваються, тому що вдома все не можна. Якщо вони звикають до вихователів, бачать, що тут без постійних заборон, а лояльне ставлення, то вони вже можуть тут собі давати волю.
– Може є якісь поради для батьків, які вперше приходять з дитиною?
– Найперше уникаємо того, до чого у нас звикли. Як от – в садочок приводимо, зачинили двері і там дитина має привикнути. Ми такого не робимо. По-перше, це стрес для дитини і вона більше до цього закладу йти не захоче. По друге, вона взагалі буде мати страх, що її кудись відведуть і лишать. Неважливо навіть куди – чи в садочок, чи ще кудись. Буде ця недовіра до батьків – мене лишили, а я плакала, мені було погано. Це просто страшно.
– Якщо дитину приводять до садка і одразу лишають, а дитина цього не хоче, вихователі видирають її з рук батьків, то дитина має відчуття зради. Так кажуть психологи. Дитина сприймає це так, що її зрадили ті, кому вона довіряла.
– Так. Це ж зранку дитинка дала ручку мамі. Йдемо кудись – йдемо. Вона собі чемно пішла, бо то мама її веде, вона їй довіряє, то ж не чужа тьотя. Тут мама її привела і лишила. І мама пішла. Куди пішла, коли прийде чи взагалі не прийде? Чому вона мене лишила, чи я щось не так зробила, чи я погана? І це вже комплекси почалися. Такого робити не можна ні в якому разі. Тому якщо приходять, плачуть, не хочуть лишатися – будь-ласка сідайте з мамою, грайтеся, робіть що хочете, щоб вона собі звикла, щоб бачила, що тут безпечно, що мама її не лишає, що якщо вона не хоче, то її заберуть. Навіть якщо лишили дитину, все добре, вона грається, а тут раптом захотіла мами, звичайно, ми намагаємося якимось чином переключити увагу, але якщо не допомагає, то ми телефонуємо, щоб прийшли і забрали.
У нас такі гарні випадки були. Приходила дівчинка, маленька така, як Дюймовочка, і тато з нею – такий великий, ледь не під два метри. І вона – ні, тато буде зі мною. Він мусів роззутися, сісти туди до ляльок, вона йому ті лялечки тикала в руки і вони гралися, поки дитина не заспокоїлася. І він сказав, що на трошки її лишить, прийде. Знову ж таки не казати, що ми прийшли в садочок і все – ти маєш тут бути. Я собі на роботу піду і прийду за тобою, чи мені щось треба зробити і я зараз прийду. Тобто якось домовлятися. З дитиною завжди можна домовитися. Це було тоді так гарно, треба було сфотографувати. Коли такий великий чоловік сидить з ляльками, а поруч така “кнопочка” керує ним.
– За скільки часу у вас діти pвикають?
– Дуже індивідуально. Це від дитини залежить. Є такі, як кажуть, циганські діти, що їм все одно. Привели кудись, іграшки є – мені вже мами-тата не треба.
– Таких меншість?
– Я б не сказала, що менше. А часом прийде, заграється, мама каже, що йде, то йди, бо вже переключилася.
– Які переваги вашого закладу?
– Найперше, зручне розташування – центр. Це – тепло, затишок і доброзичлива атмосфера. Вихователі дуже позитивні, намагаються з дітками працювати, увагу приділяти, щоб їм було комфортно. З переваг у нас ще індивідуальний графік – є можливість вибрати його для себе. Можна два рази в тиждень ходити, можна три, можна до обіду, можна цілий день, можна після обіду забирати дитину. Можна і після обіду привести дитину.
До речі, якщо дитина приходить до нас, треба довідку від лікаря, картку дитини, де є схильності, алергії, застереження, що любить-не любить, контакти членів сім’ї. Зі щепленнями ми не дуже строго, бо дітей мало.
Ще з організаторського – дітки ходять на горшки, без проблем їх садимо і памперси міняємо, якщо треба. Дітки – від двох рочків. Догодовуємо, якщо сама ще не їсть.
– А харчування яке?
– Харчування у нас наближене до домашнього. І за режимом дня – ми зранку робимо зарядку, граємо у рухливі ігри, на прогулянку ходимо на майданчик напроти «Атріуму», їмо, спимо і розважаємося. Влаштовуємо різні вечірки час від часу.
Дитячий клуб також починаючи від двох рочків. Є профільні заняття одну годину і є комплексні заняття дві години. Для маленьких є «Моторні пальчики», де вони розвивають дрібну моторику – це кінетичний пісочок, пісочна терапія, ігротека, творчі здібності розвивають, сенсорику. Підготовка до школи – 4-5 рочків у групі «Кмітливик і Читайлик». Це розвиток логічного мислення з елементами ейдетики – букви, цифри. Творча майстерня – малювання, рукоділля час від часу. Дітям це цікаво.
Наталія ЛАЗУКА
Якщо цей матеріал вас зацікавив, будемо вдячні, коли поділитесь ним в соціальних мережах або прокоментуєте.
