Повідомляє Обозреватель 21.02.2019 16:44
У передвиборний рік ділове життя країни традиційно завмирає. Затихають інвестиційні переговори, стає на паузу втілення бізнес-стратегій і планів.
Бізнес замикає свої засіки на ключ, запасається попкорном і терпляче чекає, чим закінчаться баталії на політичній арені. 2019 й - рік подвійних виборів, а значить - подвійних фінансових ризиків. Навіть потрійних, адже ще й вибори до місцевих рад.
2018 рік став першим прибутковим роком для банківського сектора за останнє п'ятиріччя. Маленьке фінансове диво сталося завдяки великому скороченню відрахувань на формування резервів (понад 25%), більш зваженої політики кредитування і відчутним темпами його зростання, особливо в споживчому секторі. Своє позитивний вплив відіграло також збільшення на 33% комісійних доходів банків і жорстка монетарна політика НБУ.
З одного боку, вибори нітрохи не новина для банків, тому при будь-якому результаті катастрофи на ринку не відбудеться. У той же час, є ризик непослідовних дій і популізму влади у фінансовій сфері.
Якщо політики, наприклад, почнуть включати друкарський верстат НБУ для створення ілюзії "швидкого поліпшення". Або, в ручному режимі контролювати курс, щоб показати "стабільність". Все це в лічені тижні може привести до зриву програм співробітництва з міжнародними партнерами, порушення бюджетної дисципліни та, як наслідок, дестабілізації в фінансовій сфері.
Україна має серйозний дефіцит торгового балансу, і "урізання" закордонного фінансування (тобто припливу валюти в "інвестиційної" частини платіжного балансу) посилить девальваційний тиск на гривню. Це призведе до сильних курсових коливань, на які в українського суспільства реакція одна - "скуповувати по будь-якій ціні на скільки вистачить грошей". Підвищений попит органічно підштовхне вартість пропозиції до стелі. Наскільки високим він може бути - ми вже спостерігали в 2015 році. На жаль, щоб збити гривню з ніг досить декількох днів паніки. А щоб її підняти з колін - йдуть роки.
Активна програма з МВФ - не тільки "підпора" для країни, що проходить серію виплат зовнішнього боргу. Це - найдешевші гроші, доступні на міжнародних ринках. Це, по факту, доступ до міжнародних ринків капіталу сам по собі (на МВФ орієнтуються всі інші інвестори і кредитори). І справа не тільки в загрозі дефолту за зовнішніми боргами держави.
Потреби в залученні грошей з-за кордону є і у великих компаній. Та й просто торгувати на закордонних ринках без доступу до фінансування складно, коли у основних конкурентів такий доступ є.
Для забезпечення стійкого зростання і модернізації економіки України, для підтримки зовнішньоекономічної діяльності українського бізнесу внутрішніх фінансових ресурсів далеко не достатньо. Після дефолту же зовнішніх джерел якийсь час не буде взагалі, а коли вони будуть відкриватися, ціна запозичень буде значно вище, ніж для порядних країн-позичальників. За рахунок чого тоді Україна буде конкурувати з іншими країнами? Тільки за рахунок наддешевої робочої сили?
Україна - країна з відкритою економікою, з великими обсягами експорту та імпорту. І з торговим дефіцитом в 4 млрд. Доларів США станом на сьогодні. Для такої країни втрата доступу до міжнародних ринків капіталу, навіть тимчасова, загрожує серйозними проблемами в економіці. А закриватися від світу за прикладом Венесуели або Північної Кореї - важкий і вкрай сумнівний шлях.
І перш, ніж критикувати формат співпраці з МВФ, давайте подивимося зобов'язання, які взяла на себе Україна:
— дотримання бюджетної дисципліни;
— забезпечення фінансової стабільності;
— заходи з очищення балансів банків від поганих активів і подальшого зміцнення банківської системи;
— ліквідація джерел корупційного доходу і боротьба з корупцією в цілому (приватизація, антикорупційний суд та інше);
— створення умов для здорової конкуренції на внутрішньому ринку;
— підготовка до запуску прозорого ринку сільськогосподарської землі.
Будь-який з цих пунктів вкрай важливий для життєздатності української економіки в майбутньому. Ці ж принципи допомогли європейським країнам за досить короткий період перейти з позиції хиткою економічної стабільності в число країн з сильною економікою. На жаль, відсутність зазначених реформ призводить до втрати Україною найбільш працездатної і креативної частини населення в результаті трудової міграції. І на порозі подвійних виборів українське суспільство двічі має скласти іспит на зрілість. На здатність відокремлювати зерно реформ від плевел популізму. В іншому випадку ми знову підемо на повторний круг примарних сподівань і невиконаних обіцянок.
Якщо цей матеріал вас зацікавив, будемо вдячні, коли поділитесь ним в соціальних мережах або прокоментуєте.
