Руслан Сидорович: «Жодної федералізації точно не буде»

Повідомляє Редакційна пошта 25.05.2015 21:14


Фото "Депутатський контроль"

Член Конституційної комісії Руслан Сидорович – адвокат із двадцятирічним стажем. У сфері його професійних інтересів – реформа суду, децентралізація та розширення повноважень адвокатури разом із підняттям професійної відповідальності судових захисників. Народним депутатом у жовтні минулого року Руслан Сидорович став уперше. №21 у списку «Самопомочі» дозволив йому без проблем пройти до Верховної Ради України і змінити роботу у власній адвокатській компанії на один із 423 депутатських значків.

 

 

За нетривалий час роботи у ВРУ Сидорович встиг стати членом парламентської коаліції, увійти до складу Комітету з питань правової політики і правосуддя, спільно з колегами-депутатами очолити міжфракційне депутатське об’єднання «Депутатський контроль» (основна мета – боротьба з корупцією на всіх рівнях) та долучитися до роботи відразу декількох комісій і експертних груп (з питань виборчої, судової реформ, змін до Основного Закону тощо).

 

Отже, чому робота Конституційної комісії зразка 2015-го буде ефективною, чи мають судді отримувати більше, ніж вчителі, і навіщо Конституційному суду слід перейменуватися на трибунал – читайте в екслюзивному інтерв’ю Руслана Сидоровича.

 

«До 1 липня напрацювання Комісії можуть пройти перше читання, а у вересні – бути проголосовані повністю»

 

Пане Руслане, 6 квітня відбулося перше засідання Конституційної комісії. Не секрет, що створення подібних органів вже стало традицією для українських президентів. За Ющенка існувала антуражна Національна конституційна рада, за Януковича – Конституційна асамблея. Проте результати роботи структур так і залишилися на папері. Яке враження справляє на вас ефективність Конституційної комісії часів Порошенка, та коли народ України зможе оцінити результати її роботи?

 

Засідань пройшло вже декілька. Сама Конституційна комісія розбита на 3 групи: з питань децентралізації; з питань правосуддя і суміжних правових інституцій; з питань прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Оскільки групи так чи інакше кореспондують між собою, розподіл є відносно умовним. Це зроблено для того, щоб текст Конституції залишався єдиним «тілом», а напрацьований пакет змін не нагадував «лист із Простоквашино». Ми не маємо права допустити ані найменшої помилки. Від цього залежить майбутнє кожного громадянина: від немовляти до пенсіонера.

 

Якщо говорити про децентралізацію – це питання, яке сьогодні на порядку денному стоїть найгостріше. На цьому неодноразово наголошував і президент, і прем’єр, і спікер парламенту, який, одночасно, очолює Конституційну комісію та групу з питань децентралізації. Є бажання до кінця цієї сесії (1 липня) пройти перше читання і вже у вересні проголосувати за весь пакет документів. Підготовку змін до даного блоку спрощує те, що напрацювання відповідними експертними середовищами вже підготовлені. Нам залишається тільки проаналізувати весь масив пропозицій і виробити найкращий варіант.

 

За основу береться польська модель децентралізації, як одна з найуспішніших. Водночас, ми розуміємо, що не можемо просто взяти польську кальку і покласти її на українські реалії. Слід враховувати як історичну, територіальну, так і культурну особливості України. При цьому йдеться як про передачу громадам владних повноважень, так і про наділення їх відповідними ресурсами для реалізації запланованого.

 

«Проблему окупованих територій слід розглядати в рамках самостійного перехідного блоку, а не реформ, які плануються»

 

Навколо яких питань сьогодні точаться найбільші дискусії всередині Конституційної комісії?

Таких питань кілька. По-перше, це те, хто повинен призначати особу, яка делегується від виконавчої влади (префект чи урядник – назва посади поки дискутується) на місця з тим, щоб забезпечувати контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування.

 

Варіантів обговорюється, щонайменше, три: Кабінет міністрів (як орган виконавчої влади, а призначенець повинен буде координувати дії виконавчої влади на місцях); Президент (як гарант Конституції, а однією з функцій урядника буде нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування в частині дотримання Конституції); Кабінет міністрів за поданням Президента (щоб не поглиблювати на місцях проблему «владного трикутника»). І ми не говоримо зараз конкретно про персоналії Петра Олексійовича чи Арсенія Петровича, оскільки пишемо Конституцію не під конкретних осіб, а для українського народу на довгі роки вперед. Тому, безумовно, кінцевим вигодонабувачем повинно стати суспільство.

 

По-друге, - точаться дискусії навколо питання, хто повинен отримати право приймати рішення про розпуск органу місцевого самоврядування, і в яких випадках такі рішення можуть прийматися в принципі. Варіанти, знову ж таки, полягають у тому, щоб надавати це право уряднику, чи вищій інстанції (Кабміну, або Президенту); Верховній Раді за зверненням Кабміну, або Президента; суду за зверненням урядника (щодо невідповідності рішень органу місцевого самоврядування до Конституції)

 

По-третє, - немає одностайної згоди щодо доцільності чи недоцільності створення повітів. Приміром, у Польщі вбачають непотрібним  існування такого органу взагалі, а в вважають до думки, що якщо і створювати в Україні повіти, то вони повинні бути значно крупнішими, аніж райони, які є наразі. Таким чином, об’єднавши зусилля 3-6 сіл, наприклад, у роботі по ремонту та прокладанню доріг, забезпеченню шкіл власними автобусами, організацією діяльності фельдшерсько-акушерського пункту тощо, можна буде зекономити і підняти якість надання відповідних послуг, а також якісно вирішувати проблеми, спільні для конкретних територіальних громад.

 

А як стосовно Донбасу. Чи враховує Комісія у своїх напрацюваннях окуповані території і території,  на яких зараз відбуваються бойові дії?

На жаль, це особливо складна тема. На територіях, де немає української влади, на прифронтових зонах забезпечувати виконання українських законів є об’єктивно неможливим. Будьмо чесними і відвертими. Тому проблему слід виокремлювати та розглядати в рамках самостійного перехідного блоку, а не в контексті реформ, які плануються.

 

Зараз це питання більше дискутується і проговорюється в контексті виборчої реформи до органів місцевого самоврядування у межах експертної групи, куди я теж входжу. Окремим блоком до обговорення є забезпечення виборчого права для внутрішньо переміщених осіб (вимушених переселенців), які стали на сьогодні членами відповідних територіальних громад.

 

«Питання федералізації не є дискусійним. Це призведе до розколу країни»

 

Ви зазначили, що основне завдання Конституційної комісії – реформа децентралізації. Однак багато російських і, навіть, українських ЗМІ подають її як федералізацію. Розставте крапки над «і». Що це все-таки буде?

Жодної федералізації точно не буде. У рамках робочих груп є чітке розуміння, що федералізація безумовно призведе до розпаду держави. На відміну від тієї ж Німеччини ХІХ століття, яку по шматках збирав Бісмарк, Україна на сьогодні не є сумою розрізнених одиниць-суб’єктів міжнародного права, а, отже, відцентрові процеси такого плану є недопустимими. Питання є навіть не дискусійним.

 

Навіть більше, під час підготовки відповідних законопроектів у частині децентралізації ми особливо уважно підходимо до моменту, яким чином будуть віддані повноваження органам місцевого самоврядування, аби це ні в якому разі не призвело до розшматування країни. Якщо повноваження стосуватимуться винятково можливості вирішення проблем конкретної територіальної громади, а не загальнонаціональних питань (мова, грошова одиниця, зовнішній вектор), ми отримаємо справді сильне місцеве самоврядування, а не чергового місцевого князька, який вирішуватиме, кому услужити, а кому – ні.

 

Відомо, що Конституція має пряму дію, але без відповідного набору законів вона працювати не буде. Чи обговорюєте зараз в рамках Комісії питання удосконалення інших законодавчих актів?

Безумовно. Серед них – Закон «Про органи місцевого самоврядування»; Закон «Про загальноукраїнський референдум», який неодноразово був підданий критиці Венеційською комісією (треба сказати, справедливо); комплекс законів для здійснення реформи в частині судової гілки влади та реформування суміжних правових інституцій.

 

Так, нам потрібно провести демонополізацію, дерегуляцію, вести боротьбу з корупцією, але без ефективних і справедливих суддів реалізувати ці речі апріорі неможливо. Якщо подивитися, серед усіх реформ, яких потребує країна – судова реформа – одна з найнагальніших.

 

Що таке суди? У нормальному суспільстві – це запобіжники, які розривають неправильні суспільні процеси. Як би не чудово працювала прокуратура, міліція, інші органи – допуститися помилки і порушити закон (умисно чи неумисно) можуть усі. Суди ж повинні бути якраз тим органом, який розставляє речі на свої місця.

 

Важливим є і реформування суміжних правових інституцій. Це, безумовно, перегляд концепції прокуратури; введення поняття адвокатури в Конституцію як основного інституту, що забезпечує захист порушеного права і надає кваліфіковану правову допомогу; реформування всієї правоохоронної системи та розмежування компетенції повноважень окремих структур (міліція, СБУ, Державне бюро розслідувань і т.д.) для перетворення їх із каральних на сервісні. Тому що насправді від тих же міліціонерів ми повинні отримувати послуги.

 

Подразником для суспільства є Конституційний суд. Лунає багато думок, мовляв, КС треба ліквідувати повністю, а його повноваження віддати Верховному суду. Але в даному контексті треба розуміти, що Конституційний суд – не є органом судової влади – він не вирішує спори між сторонами, а є тлумачем Конституції. Тому, логічно було б змінити його назву, приміром, на «Конституційний трибунал», а в склад включати не професійних суддів, а провідних конституціоналістів, професорів, які б змогли дати дійсно об’єктивну відповідь на задані питання.

 

Змінити назву, щоб громадськість менш негативно сприймала цей орган у контексті раніше нелегітимно прийнятих рішень?

У тому числі. Але першочергово – для того, щоб люди краще розуміли суть цього органу. Адже повноваження Конституційного суду виконує Верховний суд у тих країнах, де існує звичаєва система права (домінує не закон, а звичай), а суди можуть виступати джерелами права, творити закон, а, відповідно, і тлумачити його. В Україні ж Конституційний суд – не є органом судової влади – він не вирішує спори між сторонами, а є тлумачем Конституції. Тому і назву треба змінити.

 

«Звільнення 20-30% суддів дасть критичний рівень очищення судової системи»

 

Як плануєте «чистити» лави суддів?

Я думаю, що в рамках пленарного засідання 450 депутатів не може фахово розібратися, яку конкретно людину залишати, а яку – ні. Треба відпрацювати механізм, який дозволить викинути із судової влади персонажів непрофесійних, аморальних. Важко говорити про відсоток, але якби це було десь у межах 20-30% - це дало б критичний рівень очищення.

 

З іншого боку, неможливо уявити роботу чесного, професійного і справедливого судді із зарплатою на рівні 6 тис. грн. Безумовно, багато хто скаже, що працюють же люди на такі зарплати і якоюсь виживають. Але, поряд із тим, якщо ми говоримо про водія, вчителя у школі, вихователя у дитячому садочку – потрібні і поважні професії, ми повинні розуміти, що рівень корупціогенності їхніх посад є в рази нижчим, ніж у судді. 

 

Саме тому, бодай у бюджеті на наступний рік ми повинні розглянути питання про належний рівень фінансування суддів. Якщо ж залишимо все на своїх місцях, порядні люди, які не хочуть займатися хабарництвом, звідти підуть (розумний юрист завжди знайде, де себе застосувати у цьому житті), а безпринципні – працюватимуть у судах лише заради хабарів.

 

Нещодавно ви разом з іншими членами МДО «Депутатський контроль» підготували проект Закону «Про виконавців» замість існуючого Закону України «Про державну виконавчу службу» для врегулювання питання своєчасного виконання судових рішень. Як ви вважаєте, наскільки реальним є його прийняття у сесійній залі?

 

Реальність його прийняття є дуже високою. Ми проводили консультації з більшістю фракцій у парламенті і бачимо, що голоси насправді є. Утім остаточно про це можна буде сказати лише тоді, коли законопроект буде зареєстровано у парламенті і винесено на розгляд ВРУ.

 

Підтримують необхідність прийняття даного документа і вітчизняні експерти, і наші міжнародні партнери, у тому числі Світовий банк та МВФ. Розглядається це питання і в рамках Конституційної комісії. Усі погоджуються, що держава повинна забезпечити – така норма має бути і в Основному Законі – ефективний механізм виконання судових рішень. Бо на сьогоднішній день людина проходить сім кіл пекла, щоб отримати судове рішення і ще 27 – щоб його потім виконати.

 

До речі, якщо ми візьмемо статистику звернень українських громадян до Європейського суду з прав людини, де Україна займає сумне лідерство, то побачимо, що близько половини цих звернень стосується саме невиконання судових рішень. Наприклад, до  мене звернувся чоловік, герой Майдану, який отримав 7 кульових поранень і який вже півтори не може домогтися виконання рішень суду. І це при тому, що йому допомагає ціла група депутатів, і з міністром юстиції про це неодноразово говорилося.

 

У чому проблема?

 

Система, вибудована в Україні, не забезпечує існування реальних механізмів виконання судових рішень у автоматичному режимі. Де виникає неефективність і корупція? Там, де чиновник мусить витратити певну кількість зусиль свого часу для прийняття необхідного рішення. Або він може це рішення і не прийняти через брак внутрішньої мотивації (не зовсім правомірної) та банальної нестачі часу. На жаль в Україні, у се відбувається саме так.

 

«Політична воля для «ґвалтування» Конституції у парламенті навряд чи знайдеться»

 

Ще на початку створення Конституційної комісії президент Порошенко закликав спікера Володимира Гройсмана запросити до її складу членів усіх парламентських фракцій, тобто і «Опозиційний блок» в тому числі. Чи є хтось від ОБ у складі членів КК, і чи не педалюють вони роботу органу?

 

Включалася пропозиція усім фракціям подавати по дві кандидатури на членство у Конституційній комісії, тому презюмую, що і від «Опозиційного блоку» включили двох депутатів. Із тих, кого бачив я, був Василь Німченко. Я не чув із його боку якихось критичних зауважень, але і активної роботи також не зауважив. Зараз узагалі мало займатися критикою, необхідно давати конкретні пропозиції. Суспільству цікавий результат, а не хто кого більше обіллє брудом.

 

Незважаючи на існуючу необхідність конституційних перетворень, Порошенко видав Указ про створення КК саме після підписання Мінських домовленостей-2. Одним із пунктом останніх Україна зобов’язалася до кінця року провести конституційну реформу. Російська влада відразу відреагувала на цю новину схвально. Чи не вбачаєте ви у цьому небезпеку?

Ні, не вбачаю. По-перше, в Конституційній комісії є достатня кількість спеціалістів, які не допустять включення до Основного Закону норм, які йдуть в розріз з концепцією Української Конституції та суперечать стандартам світової та європейської конституційної теорії.

 

По-друге, політична воля для «ґвалтування» Конституції у парламенті сьогодні навряд чи знайдеться.

 

По-третє, із моменту створення коаліції і підписання коаліційної угоди, багато депутатів говорили про необхідність створення Тимчасової комісії при ВРУ для напрацювання змін до Конституції. На жаль, створена вона так і не була. Натомість ініціативу перехопив Президент і зробив те, на що не спромігся парламент. Тому принциповим повинно бути не те, хто створив цей орган, а що він підготує.

Якщо цей матеріал вас зацікавив, будемо вдячні, коли поділитесь ним в соціальних мережах або прокоментуєте.

Loading...