Тернополянин Олег Макогін творчо підходить до бізнесу

Повідомляє Новини Тернопільщини 23.05.2015 12:58


Фото 20 хвилин

Олег Макогін – керівник Мистецького об’єднання «Коза», ресторатор, організатор культурних подій Тернополя. Народився в смт. Козова, Тернопільського району. Навчався у  Тернопільському педагогічному інституті на філологічному факультеті за спеціальністю «Українська мова та література». Проживає у Тернополі.    

 

– Олеже Васильовичу, де та точка відліку, коли Ви чітко зрозуміли, чим хочете і будете займатися?

 

– Коли я закінчував філфак, абсолютно не уявляв себе вчителем і не розумів, як мене занесло на педагогіку і що з цим робити далі. Коли почався бізнес, я зрозумів, що це мені набагато цікавіше. Був кінець 80-х-початок 90-х. Мої друзі починали працювати приватними підприємцями. Організували перший в Тернополі кооператив. Це була не стільки робота, скоріше,  хобі, хоча дивіденди він приносив більші, ніж вчительська робота (після інституту я два роки працював в Кременцькій школі-інтернаті). Я ще був вчителем, але вже був підприємцем. Було зрозуміло, що за станом душі та іншими моментами мені треба переходити в бізнес, а він на початку 90-х був диким. Скоріше, бізнес виглядав, як звичайне «купи-продай»: законодавство – відсутнє, ніхто не знав, що можна робити, що дозволено, що не дозволено, що правильно, що ні. Ми шукали, ми були першопрохідцями.  

 

– А ресторанний бізнес коли розпочали?

 

– Ми відразу відкрили кафе, магазин і перше на західній Україні казино. Пробували робити все відразу, та майже всі починання були негативними, вкінці-кінців, тому що криза їх «поз’їдала», і, в тому числі, перше кафе. Називалося воно «Пан +пані» і знаходилося в Економічному інституті. Протрималось до кінця 90-х і серед студентів було достатньо відоме.  

 

– Пригадую, у Тернополі видавали газету з такою ж назвою. Ви також мали до нього стосунок?

 

– Ні, але з видавцями ми товаришували. З їхнього дозволу використали назву. Нам було вигідно популяризувати їх, щоб вони робили популярними нас.  

 

– Зараз чим займаєтесь?

 

– І бізнесом, і не бізнесом. Ми завжди тяжіли до культурної діяльності. До цього особисто мене спонукала моя  філологічна освіта з однієї сторони, з іншої – мій друг, однокласник та партнер Ігор Мамус. Ще колись ми проводили перший аукціон робіт тернопільських художників, які на той час були в бідовому становищі. Хотілося їм допомогти, зібрати кошти. Так почали займатися культурологічними проектами. Коли ми відкривали «Шинок», на початку 2000-х років, шукали музикантів, які би грали не просто не шансон, який тоді заполонив все, а навіть не попсу. Знайти їх було практично неможливо. Перші, хто відгукнулися, це були учасники теперішнього гурту «С.К.А.Й.» З того часу ми почали займатися більш-менш стабільними проектами. В 2006-му році в Тернополі вперше відбувся фестиваль «Джаз Без» і в 2008-му ми відкрили «Козу». В «Козі» життя пішло зовсім по-іншому. До цього часу сформувалося певне середовище людей, яке було виховане багатьма подіями Тернополя: рок-висадками, літературними вечорами… Заклад став неформальний міським молодіжним центром.  

 

– Це, по суті, перший заклад міста, який отримав мистецьку приставку «арт»…

 

– Ну, так. Офіційно ми не використовуємо цієї приставки. Це не власна назва. Так заклад позиціонують люди. Але це правда, «Коза» без арт-наповнення зовсім по-іншому би сприймалася. Ну і вкінці 2013-го ми відкрили «Бункермуз», де, крім всього іншого, функціонує галерея і на сьогодні ми маємо щодвотижневу зміну експозиції. Ви також ділитесь досвідом із молоддю у рамках проекту «Школа молодої еліти». Так. І мене, і Ігора Мамуса запрошували на кілька зустрічей. Завжди цікаво ділитися досвідом. Головне, щоб було з ким.  

 

– Скажіть, чи будь-хто може почати власний бізнес?

Звичайно, є якості, які мають бути присутніми в обов’язковому порядку, але те, як все буде розвиватися, залежить від багатьох факторів. Люди повинні розуміти, що бізнес – це, в першу чергу, відповідальність і вміння не боятися приймати рішення. Якщо цього немає, то починати самостійну справу немає чого.  

 

– Власна справа вимагає постійного мисленнєвого напруження, що часто призводить до стресу. Як з цим справляєтесь?

 

– При сьогоднішніх обставинах – це справжнє випробування. За вдачею я людина спокійна, мало емоційна і це, в першу чергу, дозволяє мені уникати стресу. Від роботи відключитися не можливо. Мистецтво давно не сприймається мною як голе пірнання в певні світосприйняття. Якби я сам заглиблювався в мистецтво як в творчий процес, можливо, воно би рятувало при стресі. А так це робить спілкування з близькими людьми, мандрівки, а ще – маленький синочок.  

 

– Ви часто спілкуєтеся із музикантами, художниками, письменниками. Дайте своє визначення творчої особистості.

 

– На мою думку, творча людина – це та, яка прагне постійно самовиражатися. Творчість є відображення світу в речах, матеріалі, які ближчі людині. До речі, творчість буває і в бізнесі. Творчий підхід до бізнесу – це аналог нетрадиційного підходу, елементи якого раніше не застосовувалися. Якщо бізнес має родзинку, ідею, то тоді набагато більше шансів, що він буде працювати успішно, але, з іншої сторони, тоді його набагато важче втілити в життя, бо ти завжди йдеш першим, неможливо на когось звіритися, мусиш іти на відчуттях.  

 

– Ви часто торкаєтесь теми музики. Музика – Ваша пристрасть?

 

– Колись я був музикантом. Закінчив музичну школу. Грав на кларнеті, але якраз коли я працював музикантом, мені прийшлося змінити інструмент на тубу. Також грав на гітарі, та й на чому приходилось. Музика – це один з мистецьких напрямків, який є найцікавішим для мене.  

 

– Люди з філологічною освітою, зазвичай, багато читають. Ви – також?

 

– Я філолог і цим сказано, що в мене є інтерес до літератури… Тоді я шукав свою життєву філософію, відповіді на запитання, що таке життя і з чим його їсти? Тоді мені подобалися філософські речі, а, як відомо, той час був не такий відкритий до літератури, як зараз. Це були останні роки радянської влади. Моє навчання переривалося 2-ма роками служби в армії, що супроводжувалося швидкою переоцінкою цінностей та поглядів. Служив в Ленінграді, у штатному оркестрі, де познайомився з дуже інтелігентними людьми, в тому числі з один ленінградцем, який, вигравши в лотерею 5 тисяч рублів (а за тогочасними мірками це була дуже велика сума), викупив у вдови професора-філолога бібліотеку. Ми з ним багато спілкувалися на тему літератури. Я попросив написати мені список книг, які, на його думку, обов’язково потрібно прочитати. Той список із 100 позицій я потім шукав де тільки міг І був страшенно радий, що мені вдалося все прочитати ще до закінчення інституту. Він складався з неокласичних творів світової літератури Зараз мене більше цікавить сучасна українська література. Книгами діляться друзі, син, купую.  Хочу бачити, як народжується сучасна українська література…  

 

– Чи є професійна вершина, якої хочеться досягти?

 

– Бізнес – це спорт. Тут робиш речі, які мають бути кращі, цікавіші, ніж в інших. Конкуренція завжди є. Результат в цій справі – це фінансовий стан компанії. В нас немає чітко окресленої мети. Звичайно, є бажання відкривати нові ресторани, і вони мають бути оригінальним, хоча би для того міста, в якому їх відкривати. Тоді і , як казали, присутнє «чувство глубокого удовлєтворєнія». Також хочеться налагодити бізнес так, щоб могти займатися чимось іншим не бізнесовим, але це, скоріше, не ціль, а лінь. Кажуть, що лінь рухає світом і в певні моменти в це можна повірити….  

 

Розмову вела Юлія Хім’як

Якщо цей матеріал вас зацікавив, будемо вдячні, коли поділитесь ним в соціальних мережах або прокоментуєте.

Loading...